Посетите наш новый сайт AXMAJS.RU

Запустить

Подорож в Іспанію

Полтавська обласна бібліотека для дітей ім. Панаса Мирного

Мотузюк Денис

...

Санчо почав тривожно озиратись, ніби впізнав місцевість. Поки Дон Кіхот сумирно їхав собі вперед, тривожність Санчо Панси тільки збільшувалась. Телесик помітив це і підійшов до Санчо Панси:

- Санчо, що сталось?

- Боюся, друже мій Телесику, ми опинились у небезпечному місці. Адже саме тут… - мову Санчо перебив вигук Дон Кіхота: «Велетні! В атаку!». Телесик обернувся подивитись на велетнів, але виявив, що це просто вітряки. І Дон Кіхот з усіх Росинантових сил скаче прямо на них. Санчо закрив очі рукою.

- ¡Dios mío, Vergüenza Ajena!

- Що? – не зрозумів Телесик.

- Іспанський сором, кажу, – буркнув червоний як рак Санчо, спостерігаючи, як спис Дон Кіхота застрягає у крилі вітряка. Дон Кіхот вирішив, що не гоже лицарю впускати зброю з рук, вчепився в нього обома руками і повис на тому списові, коли вітряк почав піднімати ідальго вгору. Росинант, відчувши свободу і полегкість, негайно зацікавився найближчою копицею сіна і побіг до неї снідати, «вибивши» свого вершника з сідла. Санчо тим часом продовжував:

- Це коли тобі соромно за те, що хтось робить якусь дурницю… - очі Санчо уважно спостерігали, як Дон Кіхот здіймався все вище. Гордість не дозволяла тому покликати на допомогу. А товстун вів далі:

- … але сам ти нічого дурного не робиш. Причому той, хто робить дурне, сорому може і не відчувати зовсім. В іспанській мові є вираз Vergüenza Ajena, який перекладається як «сором за іншого». З нашої, іспанської мови, цей вираз запозичили англійці, а через них він поширився на весь світ. Крім того, схожі слова є у фінській та німецькій мовах.

Опинившись на самому вершечку, благородний ідальго вирішив, що гордість вшановано належним чином і заволав: «Санчо!». Телесик нарешті все зрозумів. Небезпека чатувала не на Дон Кіхота, а на Санчо, який просто палав від сорому:

- Отже, коли ти казав про небезпечне місце…

- Так. – відрізав Санчо і побіг ловити господаря. – Тримайтесь міцніше, пане, скоро ви спуститесь!

Нарешті, коли всі благополучно вибрались з халепи, а потерпілі (фізично і морально) знову повсідались у сідла, уся компанія вирушила…

- От би подивитись на цей танець… - зітхнув Телесик. Дон Кіхот ніяково кашлянув, бо його іржаві обладунки зовсім не годились до танцю. Але несподівано вперед вийшов Санчо і діловито сказав:

- Ну… Кантаора і токаора в нас немає, але байлаор є! Синьоре, задайте мені компас, я покажу невеликий танець!

- Компас? – перепитав Телесик, подумавши, що йому почулося.

- Так у фламенко називають ритм. – пояснив Санчо. Дон Кіхот тим часом зняв свій шолом-мідницю і узявся вистукувати на ньому пальцями. Вийшов непоганий барабан, тож Санчо, з несподіваною для товстуна грацією, показав запальний і пристрасний танок. Телесик аж зааплодував. Після танцю, коли Санчо відпочивав, Телесик спитав в нього:

- А хто такі ці кантаор, токаор і байлаор?

- Фламенко – це сольний танець, але він відбувається у музичному супроводі. Танцівник називається байлаор, він танцює під спів кантаора (співака) та під музику токаора (гітариста). Зародився фламенко в Андалусії і поширився на всю Іспанію. Хоча відомим та популярним танець став не одразу.

- Але чому? Танець дуже красивий! – здивувався Телесик. Санчо Панса та Дон Кіхот переглянулись. Схоже, це не надто приємна історія. Нарешті, Санчо зітхнув і сказав:

- Фламенко зародилось у середовищі морисків, циган та євреїв. А ці народи в Іспанії переслідувались. Мориски – це колишні мусульмани, які після Реконкісти прийняли християнство, але в іспанське суспільство вони так і не влились. Велика частина з них таємно сповідувала іслам, тож це не подобалось інквізиції. Нарешті, король Філіп ІІІ наказав вигнати з Іспанії усіх морисків. Танець перейшов як спадок до циган, які оселились в Іспанії після падіння Візантії. Передавався він усно, від вчителя до учня і дуже довго був невідомим. Лише у 18 столітті гоніння на циган припинили і фламенко швидко став національним іспанським танцем.

Так вони ще трохи поговорили, відпочили, і рушили далі…

Дон Кіхот аж підскочив у сідлі.

- Битися? Чи вмію я битися?! Ха! Іспанці були відомі на всю Європу своїм мистецтвом фехтування!

Він скочив з коня і узявся малювати на землі якісь геометричні фігури. Телесик був дуже здивований – він очікував, що Дон Кіхот покаже якісь прийоми фехтування. Але він чомусь малює коло і трикутники на землі. Що він робить?

- Перепрошую, шановний ідальго… - Телесик подивився на Санчо, може той підкаже, що це сталось з його паном, але той тільки знизав плечима. Тож йому довелось питати прямо:

- Але що ви робите?

- Звичайно, малюю трикутник Тібо. Ще дон Херонімо Санчес де Карранза вказав, що у мистецтво фехтування слід покласти геометрію, логіку та філософію. У своєму трактаті «Філософія зброї» він ретельно розповів, як слід поводитись зі шпагою. Жерар Тібо, його учень, був підданим іспанської корони з Нідерландів, який розвинув вчення Карранзи і створив трикутники – точки напряму руху фехтувальників. Дон Карранза, до речі, дещо писав про іспанських кабальєро того часу…

Дон Кіхот дістав з сумки засмальцьовану книжку, розгорнув на потрібній сторінці, відкашлявся і зачитав: «На мій превеликий жаль, лицарі, головною відмінністю яких повинен бути могутній дух, нині все більше нагадують жінок або, краще сказати, виряджені субстанції, не придатні ні для опори в мирний час, ні для захисту під час війни; і навіть здається, що деякі з них народилися на світ лише для того, щоб представляти в комедії вбрані безмовні фігури ...»

Хитромудрий ідальго виразно подивився на Санчо Пансу. Той запротестував:

- Але ж я не кабальєро!

Дон Кіхот скривився, але вирішив все таки показати кілька прийомів. Він узяв з землі палицю, встав на одну вершину трикутника у стійку «струнко» і витяг руку з палицею вперед.

- Це базова стійка у La Destreza, або іншою мовою, «справжнє мистецтво». Більшість ударів робляться з цієї стійки з урахуванням того, що сучасні вчені називають «біомеханікою». Французи запозичили багато чого з іспанського фехтування La Destreza, таким чином створивши сучасне спортивне фехтування.

Потім ідальго показав кілька базових рухів та ударів, але швидко захекався. Після короткого перепочинку усі рушили далі…

- Корида проводиться досі?! – Телесик був шокований. Адже це жорстоке видовище, бої биків! Невже таке можливе у наш час? Але і Дон Кіхот і Санчо Панса кивнули. Хитромудрий ідальго пояснив:

- Так, бо корида – це частина національного іспанського духу. Корида відбувалась на Іберійському півострові тисячоліттями а бик вважається національною твариною Іспанії. Ще стародавні ібери проводили бої биків, які римляни називали «тавромахією». У часи Римської Імперії жителі Іберійського півострова у гладіаторських боях віддавали перевагу саме тавромахії. Лише після завоювання півострова мусульманами кориди припинились, зберігшись лише у християнських країнах на півночі півострова.

Друге життя корида отримала після Реконкісти, коли безліч кабальєро, що залишились без ворогів, могли випробувати себе і свою хоробрість у бою проти биків. Після відкриття Америки корида поширилась і на американські володіння Іспанії. В іспаномовних країнах Латинської Америки теж проводиться корида. З часом довкола кориди склалось безліч традицій та правил, які можуть відрізнятись в залежності від регіону. Так, в Іспанії та Латинській Америці корида проводиться за дещо іншими правилами.

Для кориди використовують спеціально вирощених агресивних бойових биків. Початком кориди вважається енсієро – забіг биків. Найвідомішим у світі енсієро визнано забіг биків у Памплоні, що знаходиться в Країні Басків. Після енсієро, наступного дня, починається власне корида. Матадор та його помічники називаються тореро. Участь у кориді беруть – помічники тореро, пікадори верхи на конях, бандерильєро, сам матадор, наглядач меча та його помічники пеони. Усі разом називаються квадрилья.

- Але ж бики… - сумно сказав Телесик, якому було їх шкода.

- Це чесний двобій між людиною та биком. – суворо відповів Дон Кіхот. – Крім того, під час кориди більшість ресторанів подають смачні стейки. Але не тільки людина може виявити хоробрість! Бик, який чудово показав себе на арені, може отримати «прощення» від президента кориди на вимогу глядачів. У такому випадку матадор лише символічно торкається його рукою, а бик отримує статус племінного, більше ніколи не бере участь у кориді і живе до самої старості.

Крім того, не всюди в Іспанії проводять кориду. На Канарських островах та в Каталонії корида не проводиться. Правда, у Каталонії проводяться енсієро, бо каталонці вважають її частиною своїх традицій.

Корида розглядається в іспанському суспільстві як небезпечний, але красивий та захоплюючий балет, де люди та бики виявляють свою хоробрість. Завдяки досягненням медицини жертв стає менше, а самі матадори ставляться до бика як до друга і виявляють велику повагу до нього під час бою.

Телесик сумно зітхнув, міркуючи про те, якими різними бувають старовинні традиції, а Дон Кіхот та Санчо Панса дорогою далі узялись обговорювати нещодавню кориду…

Через гірський ландшафт та напівпустельний клімат рослинництво в Іспанії розвинене лише на її півночі, у так званій «мокрій Іспанії». В країні вирощують овочі американського походження: кукурудзу, картоплю, гарбуз. Адже саме іспанці познайомили Європу з цими овочами. Проте більшість іспанської кухні становлять морепродукти та м’ясо. Цікаво, що хоча в Іспанії добре розвинене тваринництво, але іспанські кухарі принципово не використовують вершкове масло, виключно оливкову олію. Набір страв з морепродуктів для північних та південних регіонів Іспанії сильно відрізняється, адже у Середземному морі та Атлантичному океані водиться різна риба. До риби та м’яса іспанські кухарі щедро додають прянощів, які вирощують у горах. Ознака іспанської кухні – у страві дуже багато шафрану.

Найвідомішими іспанськими стравами є тортилья, гаспачо, паелья та хамон. Тортилья – це яєчня з картоплею, проста і популярна на сніданок страва. Тортилью готують з травами, цибулею або навіть м’ясом. Страва існувала і раніше, без картоплі. Це можна було б назвати яєчнею з приправами. Але популярною тортилья стала після відкриття Америки Колумбом, коли він вперше привіз картоплю на європейський континент.

Гаспачо полюбляють на спекотному півдні Іспанії, в Андалусії. Це холодний суп, який складається із перетертих томатів, часнику, оливкової олії, спецій. У старі часи туди йшов навіть черствий хліб. Це все ретельно перетирали і замість того, щоб варити, навпаки, ставили у холодне місце.

Паелья – головна страва іспанської кухні. Це рис з букетом різноманітних приправ. Винахідниками цієї страви вважають мусульман, які колись володіли Іберійським півостровом. Назва перекладається з арабської як «Залишки». Походить вона від назви страви, яку їли слуги мавританських емірів. Після бенкету вони отримували залишки з панського стола, додавали їх у рис і так виникла паелья.

Хамон – відома на весь світ іспанська закуска. Цей делікатес був відомий ще з часів Римської Імперії. Римляни намагались продовжити термін придатності м’яса і виявили, що спекотний і посушливий клімат Іберійського півострова чудово підходить для виготовлення в’яленого м’яса. Хамоном називають задню ногу свині, без нього не може обійтись жодне свято в іспанській родині. Нарізають його дуже тонкими скибочками спеціальним ножем. Хамон має два сорти – серрано, який доступний усім та іберіко, вартість якого може сягати вартості розкішного автомобіля.

Отак Санчо Панса розповідав про улюблені страви, хизувався родинним рецептом паельї, а Дон Кіхот мріяв про гаспачо, поки вони мандрували собі далі…

Кастилія – це серце Іспанії, великий центральний регіон, що не має виходу до моря. Назва регіону походить від слова «castillo», тобто, замок. Під час Реконкісти християни будували у цьому краю велику кількість замків для оборони від мусульман. Кастилія ділиться на два великі регіони – Стара Кастилія, або Кастилія-і-Леон та Нова Кастилія, або Кастилія-і-Ла Манча. Леон був іспанським королівством, з меж якого постало кастильське графство. З часом графство проголосило незалежність, стало королівством і поглинуло Леон. Так Кастилія стала ядром майбутньої Іспанії.

Столицею Кастилії-і-Леону є місто Вальядолід, а столицею Кастилії-і-Ла Манча є знамените місто Толедо. Окремо виділяють Мадрид, який є столицею всієї Іспанії. Вальядолід колись був місцем розташування кастильського королівського двору, а також він відомий тим, що тут знайшов свій останній прихисток першовідкривач Америки Христофор Колумб. Толедо ж славилось своїми майстрами зброярами, які кували неймовірні мечі та обладунки. Кожен європейський король мріяв про лати з Толедо. Також у Толедо проживав видатний іспанський художник грецького походження Ель Греко. Інший відомий художник Франциско Гойя віддав перевагу Мадриду. Мадрид довгий час був просто супутником Толедо. Коли до влади прийшла династія Габсбургів, король Феліпе ІІ переніс столицю з Толедо до Мадрида – по-перше, його дружині Толедо дуже не подобався, а по-друге, король сподівався позбутись нав’язливого впливу єпископа Толедо. З приходом католицьких королів, Мадрид почав активно будуватись і став окрасою Іспанії. Мадрид пережив багато різних подій в своїй історії. Бурбони, які прийшли на зміну Габсбургам, перебудували Мадрид майже повністю, від чого він став ще кращим. Потім були завоювання Наполеона та повстання мадридських герильяс проти французьких загарбників, мляве 19 століття, Громадянська війна в Іспанії початку 20-го століття. Мадриду пощастило зберегти свій історичний центр. Зараз це сучасний мегаполіс, збудований навколо стародавнього середньовічного міста.

Мова Кастилії стала основою для літературної іспанської мови. В самій Іспанії звичайну мову так і називають – «el castellano». Дон Кіхот дуже пишається тим, що він народився саме у Ла Манчі. Він переконаний, що його осяйні обладунки були виготовлені найкращими майстрами з Толедо. Санчо Панса не став переконувати господаря у протилежному, бо обладунки були такі іржаві, що неможливо було точно визначити, хто, де і коли їх зробили. Крім замків, завдяки тому, що місцевість пересічена та вітряна, в Ла Манчі дуже багато старовинних вітряків. Безліч туристів бажають подивитись на них. А от Санчо Панса чомусь стривожився.

Телесику захотілось більше дізнатись про християнство в Іспанії.

Телесик зацікавився Реконкістою. Що це таке? І чому вона так часто згадується?

Телесик помітив, що Санчо пополотнів і став озиратись довкола. Що сталося?

Телесику захотілось дізнатись більше про іспанську мову, тож Дон Кіхот сказав...

Телесик раптом усвідомив, що він часто чує про іспанських художників! Він зупинився і спитав у Дон Кіхота...

Країна Басків дуже незвичайна і відрізняється від решти Іспанії. Її ще називають Басконія, до складу якої включають французьку частину Країни Басків та автономну область Наварра. У чому її незвичайність? Основну частину населення Іспанії становлять нащадки римлян та іберів. Більшість іспанських мов так чи інакше походять з латини. Але частина іберів так і не змішались з римлянами, вони зберегли свою мову та звичаї, сховавшись у Піренеях. Від цих іберів і походять баски. Вчені вважають, що баскська мова, завдяки ізольованості в горах, зберегла дуже багато архаїчних та незвичайних слів, які не притаманні іспанській мові або латині.

У Середні Віки баски створили власне християнське королівство Наварра, яке мусульмани захопити не змогли, але Наварра ненадовго визнала себе васалом франкського короля Карла Великого. Саме у цих землях і відбувались події стародавнього французького епосу «Пісня про Роланда». Баски змогли розбити Карла Великого і проголосити незалежність Наварри. Пізніше баски почали поступово відвойовувати Іберійський півострів у маврів. Саме тому історики називають Країну Басків колискою Реконкісти.

Баски схожі на всіх іспанців тим, що вони зберегли звичай тавромахії – бою биків. В Іспанії бій биків називається корида, а найвідоміша корида проводиться у Памплоні, столиці Наварри. Подивитись на забіг биків у Памплоні збирається безліч туристів, хоча це дуже небезпечно. Місцеві жителі знають як хизуватись своєю хоробрістю і уникнути гострих рогів бойових биків, але туристи частенько травмуються. Цю кориду проводять і по сьогодні, незважаючи на протести захисників прав тварин та прогресивних діячів.

Країна Басків належить до «мокрої» Іспанії, тож крім тваринництва тут було добре розвинене рослинництво, зокрема нових овочів, привезених з Америки. Але через гірський ландшафт родючої землі тут мало. Баски жили закритими общинами в умовах малоземелля. Кожна родина мала свій будинок, який часто ставав родинним скарбом, будувався століттями і мав власне ім’я. Баски нікому не продавали свої будинки, крім своїх родичів. Така закритість баскського суспільства, куди чужій людині було складно потрапити, і призвела до того, що баски добре зберегли свою мову та звичаї.

Телесик зацікавився Реконкістою. Що це таке? І чому вона так часто згадується?

Спершу Телесику здалось, що йому почулось, але усвідомивши сказане про кориду, він обурено вигукнув...

Телесику захотілось дізнатись більше про іспанську мову, тож Дон Кіхот сказав...

Телесику стало цікаво, а що іспанці полюбляють їсти. І тоді Санчо Панса сказав...

Телесик раптом усвідомив, що він часто чує про іспанських художників! Він зупинився і спитав у Дон Кіхота...

Спекотна Андалусія прославлена у світовій культурі. Назва походить від арабського Аль-Андалус, так вони називали весь Іберійський півострів. Християни Іспанії ж Андалусією називали лише південь країни, з часом закріпивши цю назву за цим краєм. Андалусія була заселена ще з часів Римської Імперії, потім захоплена варварськими племенами вестготів, які створили свої королівства і прийняли християнство. Але правління вестготів було нетривалим, з Північної Африки на Іберійський півострів почався наступ арабського Омейядського халіфату. Омейяди встановили ісламське правління та створили Кордовський та Гранадський емірати.

Довгий час християни та мусульмани Андалусії жили спільно. Еміри Гранадського емірату не поспішали силою навертати християн в іслам, розраховуючи на поступову асиміляцію. Саме тому в Андалусії залишилось так багато шедеврів мусульманського, або як його називали в Іспанії, мавританського мистецтва. Взаємопроникнення християнства та ісламу залишило після себе цікаві наслідки. Так, всесвітньо відомий танець фламенко походить саме з Андалусії.

Столицею Андалусії є Севілья, оспівана письменниками в літературі. Вона увібрала в себе різноманітні архітектурні стилі – мавританський стиль мудехар, готичний стиль, пізніші ренесанс та бароко. Тут народились видатні художники Іспанії, серед яких назвемо Дієго Веласкеса та Пабло Пікассо. Музей мистецтв в Севільї вважається другим за значенням після мадридського музею Прадо, у ньому зберігаються безцінні роботи Франциско Гойя, Ель Греко, Дієго Веласкеса, Лукаса Кранаха Старшого та багатьох інших.

Андалусія була останньою з регіонів Іспанії, яка була звільнена під час Реконкісти. Після цього у багатьох кабальєро просто не виявилось роботи. Лицарський стан почав деградувати, що спричинило пошуки свого місця у світі. Наслідком цього стало зародження в Севільї іспанського мистецтва фехтування La Destreza.

Андалусія розквітла після відкриття Америки Колумбом. У Севільї була заснована Каса-де-Контратасьйон, державна організація, яка займалась відкриттям нових земель, торгівлею з ними та їх картографуванням. У цій установі працював головний картограф Амеріго Веспуччі, який першим здогадався про те, що Колумб відкрив зовсім не Індію. Завдяки широкому розголосу мандрівок Амеріго Веспуччі, новому континенту дали ім’я на його честь, не забираючи славу першовідкривача в Колумба, який до самої смерті був переконаний, що відкрив шлях саме до Індії.

Телесикові було цікаво дізнатись про танець фламенко, але ні Дон Кіхот ні Санчо Панса не виглядали тими, хто вміє танцювати, тож він зітхнув і сказав...

Телесик критично подивився на Дон Кіхота і спитав: - Мені цікаво, а чи вміє благородний ідальго справді битися?

Телесик зацікавився питанням, а як відкрили Америку?

Телесику стало цікаво, а що іспанці полюбляють їсти. І тоді Санчо Панса сказав...

Телесик раптом усвідомив, що він часто чує про іспанських художників! Він зупинився і спитав у Дон Кіхота...

Гібралтар отримав свою славу ще в античні часи. Стародавні греки вірили, що Геракл дістався краю світу, і на честь цього подвигу поставив два стовпи, які й позначали цей край світу. Римляни, які перейняли грецькі міфи, вважали, що Геркулесові стовпи (так вони називали Геракла) знаходяться в Іберії. Вони визначали це місце у протоці, що з’єднувала Атлантичний океан та Середземне море. Дехто з римських мудреців навіть вважав, що Геракл звузив цю протоку своєю могутньою силою, щоб чудовиська з океану не дістались у Середземне море. Вони навіть дійсно спорудили два стовпи на вершечках скель, що знаходяться з боків протоки.

Сучасна назва Гібралтар походить від арабського Джебаль-Аль-Тарік або Гібр-Аль-Тарік, що перекладається як «Гора Таріка» або «Скеля Таріка». Цю назву скелям дали араби на честь берберського генерала Тарік Ібн Зіяда, який завоював Іберійський півострів на славу Омейядів. Тарік Ібн Зіяд наказав скинути античні стовпи зі скель і розпочав завоювання іспанських королівств вестготів з висадки на Гібралтар. Так почалось мусульманське завоювання Іспанії, після якого іспанці довго відвойовували свою країну у ході Реконкісти.

Що незвичайно, то це те, що іспанські володіння Гібралтару знаходяться не на півночі а на півдні, в Африці. Іспанія – єдина європейська країна, в якої залишились африканські володіння. А що ж північна скеля Гібралтар? Вона належить англійцям і вважається заморським володінням Британської Корони. Це сталося тому, що Гібралтарська протока – це надзвичайно важлива стратегічна позиція, яка дозволяє контролювати судноплавство з Атлантичного океану в Середземне море. Англійці завоювали Гібралтар у 18-му столітті. Після ряду невдалих спроб іспанців повернути свою землю, вони уклали мир з англійцями, передавши цю скелю Британії. У 20-му столітті там провели референдум, і жителі Гібралтару висловились за те, щоб залишитись британським володінням. Хоча Іспанія і досі намагається повернути собі контроль над Гібралтаром – цього разу вже мирним дипломатичним шляхом.

З південного боку Гібралтарської протоки знаходиться гора Джебаль-Муса, другий Геркулесів стовп. Сама гора належить Марокко, але біля цієї гори розташовані іспанські міста Сеута та Мелілья. Подібно на те, як Іспанія претендує на Гібралтарську скелю, Марокко претендує на ці два міста, але жителі цих міст відмовляються приєднуватись до цієї африканської країни. Більшість населення Сеути та Мелільї говорить іспанською та сповідує католицизм.

Телесик зацікавився Реконкістою. Що це таке? І чому вона так часто згадується?

Телесику захотілось більше дізнатись про християнство в Іспанії.

Телесик раптом усвідомив, що він часто чує про іспанських художників! Він зупинився і спитав у Дон Кіхота...

Каталонія знаходиться на сході Іспанії, межуючи з Францією. Її столиця Барселона це одне з найвідоміших міст у світі. Довгий час ці землі так і називали – Барселонське графство. Каталонія не була захоплена маврами під час завоювання, натомість вона потрапила у володіння Франції. Каталонська мова найближча саме до окситанської південнофранцузької мови, а не до кастильської (іспанської). Назва Каталонії походить від слова «castlà», що перекладається як «володар замку» або «житель замку». Іспанці та каталонці більш-менш можуть порозумітись, коли говорять кожен своєю мовою, але іспанцям каталонську розуміти важче, ніж каталонцям іспанську.

В античні часи ці землі належали Карфагену, який після Пунічних війн був зруйнований, а країну захопили римляни. І досі у Каталонії можна знайти рештки римських таборів та акведуків. Після римлян сюди прийшли вестготи, які заснували тут свої королівства та принесли християнство. Пізніше виникло Барселонське графство, яке підпорядковувалось спочатку королівству франків, а потім приєдналось до королівства Арагон. Завдяки шлюбу Фердинанда Арагонського та Ізабели Кастильської була утворена Іспанія, до складу якої увійшла і Каталонія.

М’який та помірний середземноморський клімат зробив Каталонію найпопулярнішим туристичним напрямком в Іспанії. Каталонію відвідують більше туристів ніж навіть Мадрид. Столиця Каталонії Барселона на весь світ відома тим, що саме тут жив та творив видатний каталонський архітектор Антоніо Гауді. Храм Sagrada Familia, або Храм спокути Святого Сімейства, який будується ось вже півтора століття, вважається неперевершеним шедевром та надбанням всього людства. Католицька церква завжди мала великий вплив на культуру та життя Іспанії. Архітектор Антоніо Гауді був ревним католиком і вирішив збудувати найвеличніший собор у світі. Католицизмом цікавився і інший видатний каталонський художник Сальвадор Далі. Незважаючи на те, що він був дуже ексцентричним засновником химерного стилю сюрреалізму, Далі вважав себе католиком і навіть мав особисту зустріч з Папою Римським. Деякі із сюрреалістичних картин Далі використовують християнську символіку.

У Каталонії також жив також видатний світовий художник, засновник кубізму та абстракціонізму Пабло Пікассо, який також створив ряд картин у стилі сюрреалізму. У Барселоні відкрито велику кількість художніх музеїв, серед яких музей Пікассо, а музей Далі будував та створював сам Сальвадор Далі за власним проектом.

Телесику захотілось більше дізнатись про християнство в Іспанії.

Телесику захотілось дізнатись більше про іспанську мову, тож Дон Кіхот сказав...

Телесику стало цікаво, а що іспанці полюбляють їсти. І тоді Санчо Панса сказав...

Телесик раптом усвідомив, що він часто чує про іспанських художників! Він зупинився і спитав у Дон Кіхота...

Найпівденніші володіння Іспанії знаходяться біля узбережжя Західної Африки. Це Канарські острови. І хоча ці острови знаходяться дуже далеко, вони є повноцінною частиною Іспанії. Канарські острови були відомі ще з античних часів. Фінікійці та римляни відвідували ці острови та контактували з тубільним населенням. Назва островів походить від латинського «canis», тобто, собака, бо римляни зустріли на островах велику кількість собак. Назва прижилась і перейшла на назву іншої тварини – пташки канарки. Жовтогарячий (канарковий) колір став гербовим кольором островів, а самі канарки, через свою товариськість та співучість, швидко поширились на весь світ у якості домашнього улюбленця. Канарські острови – це архіпелаг, який складається з семи великих островів та шести маленьких. Тут існувала культура племен гуанчів, що знаходились на рівні розвитку кам’яного віку. Гуанчі не знали заліза, користувались кам’яними знаряддями і будували дивовижні кам’яні піраміди, хоча самі проживали у печерах. Цікаво те, що гуанчі були європеоїдами – високими, світлошкірими та синьоокими. Античні мандрівники зазначали, що острів’яни спілкувались свистом і вміли розуміти один одного просто ворушачи губами.

Після падіння Римської Імперії про острови на деякий час забули. Але з початком епохи великих географічних відкриттів, європейським мореплавцям потрібна була надійна база для морських експедицій в Африку, Індію та в Америку. Саме від Канарських островів Христофор Колумб повів свій невеличкий флот на відкриття західного шляху в Індію. І для того, щоб отримати контроль над островами, іспанці почали підкорення тубільних племен гуанчів. Частина гуанчів добровільно стали підданими іспанської корони, але ряд племен вчинив жорсткий опір. Зокрема племена острова Тенерифе опирались до останнього, аж поки серед острів’ян не спалахнула чума. Тоді вони вирішили, що боги відвернулись від них і здались іспанцям.

З початком активного дослідження Америки та торгівлі з колоніями, Канарські острови часто були ласим шматочком для піратів та ворогів Іспанії. Нові овочі та фрукти, екзотичні ласощі, такі як какао та шоколад, чорне дерево, золото, срібло та інші багатства Америки приваблювали дуже багато жадібних поглядів. Знаменитий пірат Френсіс Дрейк розграбував Лас-Пальмас-де-Гран-Канарія, марокканські пірати влаштовували набіги на острів Лансароте. Пізніше уславлений британський флотоводець Гораціо Нельсон намагався завоювати Канарські острови в Іспанії і передати їх у володіння Британській короні. Але іспанці Канарських островів вчинили запеклий опір. Під час облоги Санта-Крус-де-Тенерифе, іспанська гармата El Tigre, як стверджують місцеві перекази, поранила адмірала і він втратив праву руку. Наступного дня Нельсон надіслав захисникам міста джентльменського листа, явно написаного лівою рукою. До листа докладалася бочечка англійського пива та трохи сиру. Нельсон подякував іспанцям за гуманне ставлення до полонених і відступив. Канарські острови залишились у складі Іспанії.

Телесик зацікавився питанням, а як відкрили Америку?

Телесику захотілось дізнатись більше про іспанську мову, тож Дон Кіхот сказав...

Телесику стало цікаво, а що іспанці полюбляють їсти. І тоді Санчо Панса сказав...

Телесик раптом усвідомив, що він часто чує про іспанських художників! Він зупинився і спитав у Дон Кіхота...

У Середні віки на Іберійський півострів розпочалась експансія мусульман. Берберський генерал Тарік Ібн Зіяд, який служив халіфам Омейядам, висадився на Гібралтарі (який і названий на його честь) і розпочав завоювання християнських вестготських королівств. Розрізнені королівства вестготів не змогли вчинити бодай серйозного опору і за кілька років майже весь Іберійський півострів опинився під владою мусульман, які створили Кордовський та Гранадський халіфати. Християни змогли утримати лише тонку смужку на півночі Іспанії.

Натиск мусульман намагався зупинити король франків Карл Великий, але невдало. Проте пожвавлення серед християн викликала звістка про те, що самітник Пелайо знайшов могилу святого Якова, апостола Христа. До могили Сантьяго, як його називали іспанці, почали стікатись пілігрими та лицарі. Цей рух став предтечею Реконкісти. Для забезпечення безпеки пілігримів, лицарі об’єднувались у католицькі чернечі ордени, які зіграли велику роль у Реконкісті. В Іспанії того періоду були утворені чотири великих чернечо-лицарських ордени – орден Сантьяго, орден Алькантара, орден Монтеса та орден Калатрава.

Реконкіста тривала протягом семи сотень років. І хоча Омейядський халіфат впав, на його місце постав Аббасидський халіфат, що не усунуло загрози для християн. Проте халіфи Кордови та Гранади почали діяти незалежно один від одного, мусульманська єдність поступово розпадались. А розрізнені до того християнські королівства, перед лицем спільної загрози, навпаки, почали об’єднуватись. Хоча для цього їм знадобилось кілька століть битв з мусульманами, поразок та перемог, які незначно впливали на загальний баланс сил. У час Реконкісти сформувались основні іберійські народи – кастильці, баски, каталонці, португальці. Деякі з цих народів створили королівства і змогли зберегти незалежність, як Португалія та Арагон. Деякі були включені до новоствореного королівства Іспанія на правах васалів із широкою автономією.

Халіфи Гранади та Кордови, втративши підтримку Аббасидів, запросили собі на допомогу Альморавідів – союз берберських племен Північної Африки. Таким чином вони виграли собі ще кілька сотень років, боротьба тривала з перемінним успіхом. У цей час з’являються повідомлення про подвиги національного іспанського героя Ель Сіда, якого ще називали Сід Кампеадор (Переможець). Альморавіди змогли зупинити наступ Реконкісти, аж поки кастильський король Альфонсо Леонський не проголосив створення Іспанського королівства. Правда, до складу Іспанії тоді ще не входили східні королівства Іберійського півострова. Кордовський халіфат вдалось здолати, але Гранадський халіфат тримався ще довго.

Об’єднання Іспанії сталося, коли король Фердинанд Арагонський одружився з королевою Ізабеллою Кастильською. Подружжя стали називати Католицькі королі, бо вони проголосили себе захисниками християнської віри. Фердинанд та Ізабелла нарешті змогли захопити Гранаду, останній емір Гранадського халіфату Боабділ втік до Північної Африки. Так закінчилась Реконкіста.

Внаслідок Реконкісти іспанська культура зазнала сильного впливу мусульманської культури. Іспанці, що століттями жили поряд з мусульманами, створили незвичайне поєднання християнської та мусульманської культур. Танець фламенко, страви іспанської кухні, вишукана архітектура - вони містять на собі сліди Реконкісти. Також Іспанія відзначилась великим прошарком лицарів-кабальєро, адже у часи відвоювання, лицарем визнавався кожен, хто міг спорядити коня і вирушити у бій. Дух Реконкісти спонукав іспанців рухатись далі, до відкриття нових земель. Так Фердинанд та Ізабелла завоювали Канарські острови та спорядили експедицію Христофора Колумба.

Телесик слухав дуже уважно, але вирішив піти далі до...

Усім відомо, що Америку відрив Христофор Колумб. Але як це сталось? Місце народження Колумба достеменно невідоме, Іспанія та Італія сперечаються за право називатись батьківщиною видатного мандрівника. Він жив в Італії, але зрештою перебрався до Іспанії. Колумб знав багато мов, брав участь у багатьох торгових експедиціях. Індія була для Європи джерелом багатства – безцінні прянощі коштували дорожче золота, а дістатись Індії морем можна було тільки в обхід Африки. Не кажучи вже про довгу та виснажливу подорож сушею.

Отже, Колумб ознайомився з тогочасними теоріями астрономів та географів і вирішив, що існує шлях морський до Індії через Захід. Адже Земля кругла, і якщо досить довго плисти на Захід, то рано чи пізно опинишся на Сході. Італійців ідея Колумба не зацікавила, тож він вирушив на Іберійський півострів, спершу до Португалії. Португальці, підрахувавши витрати та можливі прибутки, вирішили що експедиція того не варта. Тож Колумб опинився в Іспанії. Ізабелла та Фердинанд саме завершували Реконкісту, обложивши Гранадський емірат. Колумб запропонував католицьким королям свою ідею експедиції. Фердинанд поставився скептично до цієї ідеї, але королева Ізабелла навпаки, вирішила підтримати Колумба. «Я закладу свої коштовності!», заявила вона на зауваження, що кортеси можуть і не виділити бюджет на цю подорож.

Реконкіста скінчилась падінням Гранади, а Колумб нарешті отримав фінансування та дозвіл на експедицію від Католицьких королів. До складу експедиції було включено три каравели – «Санта-Марія», «Пінта» та «Нінья». Деякий час довелось витратити на пошук команди. Моряки не надто горіли бажанням плисти у незвідані моря. Нарешті, експедиція почалась і Колумб повів свої кораблі у бік Канарських островів, розраховуючи, що від них до Японії близько п’яти тисяч кілометрів. Подорож була важкою, Колумбу доводилось придушувати бунти моряків, які ремствували на те, що пливуть у невідомість.

Нарешті через два місяці на горизонті з’явилась земля. Це був острів Сан-Сальвадор, який входив до Багамського архіпелагу. Колумб негайно оголосив, що Індію відкрито, а місцевих жителів він назвав індіанцями. На Багамах Колумб знайшов трохи золота, папуг ара, цінну деревину і тріумфально повернувся до Іспанії. Пізніше він здійснив ще три експедиції до «Індії», намагаючись стати губернатором нововідкритих земель. Проте важкий характер, який більше підходив для капітана корабля, викликав незадоволення у колоністів. Останні роки життя Колумб судився за свої права і помер у бідності у Вальядоліді. Про свої подорожі він розповідав Амеріго Веспуччі, королівському картографу Іспанії. Амеріго теж здійснив кілька експедицій і дійшов висновку, що земля, відкрита Колумбом, це зовсім не Індія, а новий континент. Ці землі назвали на його честь, але славу Колумба як першовідкривача ніхто не заперечував, як і його назву місцевих жителів. Так і вийшло, що в Америці проживають індіанці. Назви стали звичними для європейців, але насправді були наслідком непорозуміння та видавання бажаного за дійсне.

Телесик слухав дуже уважно, але вирішив піти далі до...

Християнство в Іспанії з’явилось ще у часи Римської імперії. Розповідають про перші християнські общини, засновані апостолами Павлом та Яковом. Перші іспанські святі теж з’явились у часи Римської імперії, коли у ній почались гоніння на християн. Після падіння Риму на Іберійський півострів прийшли вестготи, які теж дуже швидко прийняли християнство, вже у католицькому обряді. Завоювання мусульманами Іспанії перервало розвиток християнської церкви в Іспанії. Але авторитет католицизму відновили лицарсько-чернечі ордени хрестоносців, які охороняли могилу апостола Якова на півночі Іспанії. Могила Якова стала важливим місцем паломництва християн всієї Європи, особливо після втрати Єрусалима. Святий Яків, або в іспанській культурі, Сантьяго, став святим патроном Іспанії. У народі була дуже популярна ікона святого Якова «Сантьяго Мавробоєць» у вигляді вершника, який атакує маврів. Популярність цього образу перевершувала навіть образ Георгія Побідоносця. Активна участь католицької церкви у Реконкісті призвела до того, що католицизм став ледь не визначною ознакою іспанського характеру.

За завершення Реконкісти і звільнення Іспанії Папа Римський дарував іспанським монархам титули «католицьких королів» та захисників віри. Церква в Іспанії мала особливі привілеї і підкорялась королю. Іспанського кардинала іноді навіть називали «малим Папою». Але поганої слави зажила інша організація – іспанська інквізиція. Інквізитори вишукували серед іспанців єретиків та порушників моралі. Особливо страждали від переслідувань інквізиції охрещені євреї марани та колишні мусульмани мориски. Інквізитори підозрювали, що ці верстви населення Іспанії таємно сповідували юдаїзм та іслам, сповідуючи християнство лише про людське око. Зрештою, за наполяганням інквізиторів, морисків та маранів було вигнано з Іспанії, що на довгий час підірвало економіку та розвиток країни. Так іспанська інквізиція стала по суті таємною поліцією країни, нікому не підконтрольною, крім короля та Папи.

Але крім негативного боку, був і позитивний. У Країні Басків народився благородний дон, якому судилось стати видатним католицьким діячем. Ігнатій Лойола прийняв католицизм тоді, коли лежав поранений після битви. Отримавши духовне осяяння, він заснував Товариство Ісуса Христа, більше відоме як орден єзуїтів. Єзуїти піклувались про бідних і поширювали освіту та християнське вчення всюди, «де були потрібні Святому Престолу». Діяльність єзуїтів досягла і України, де вони відкрили свої школи та монастирі. У школі єзуїтів свого часу вчився і сам Богдан Хмельницький, майбутній гетьман України.

Телесик слухав дуже уважно, але вирішив піти далі до...

...чи знає хитромудрий ідальго художників Іспані? На це Дон Кіхот відповів, що Телесик може дізнатись про...

Дієго Веласкеса

Ель Греко

Сальвадора Далі

Франсіско Гойя

Антоніо Гауді

Пабло Пікассо

Дієго Родрігес де Сільва-і-Веласкес народився в Андалусії в родині небагатих дворян. За Андалузьким звичаєм, як старший син він узяв прізвище матері Веласкес, але іноді підписувався як Сільва-і-Веласкес. Виявивши талант до малювання, Веласкес вступив до школи мистецтв Франсіско Пачеко, який спілкувався з Ель Греко. Талановитий юнак припав до серця не тільки майстру, а і його доньці. Веласкес одружився і за сприяння свого тестя отримав звання майстра у Севільській гільдії живописців.

Веласкес мріяв про посаду придворного художника. Перша спроба вийшла невдалою, але коли надійшла звістка про смерть старого придворного художника, Веласкес не гаючи часу вирушив у Мадрид. Там він представив портрет знайомого каноніка брату короля кардинал-інфанту. Кардинал-інфант був в захваті і негайно замовив свій портрет Веласкесу. Проте виявилось, що портрет каноніка побачив сам Філіп IV. Король теж був в захваті, настільки, що він наказав своєму брату поступитись чергою і зажадав у Веласкеса написати свій портрет раніше за братів. Коли портрет був готовий, король вигукнув: «Ніхто, крім тебе, писати мене більше не буде!».

Філіп IV зробив Веласкеса своїм придворним живописцем та довіреним послом. Веласкес їздив кілька разів до Риму, де ознайомився з творами майстрів Відродження та написав портрет Папи Римського. Папа залишився задоволеним новим іспанським послом і дарував Веласкесу медаль та золотий ланцюжок. У Мадриді Веласкес продовжував працювати над портретами королівської родини. Найбільшої слави отримала картина Веласкеса «Фрейліни», де художник зобразив фрейлін та інфанту Маргариту Терезу.

Король щедро обдаровував Веласкеса посадами та званнями, присудивши йому звання лицаря Сантьяго. Як придворний художник, він вирушив до Франції, щоб домовитись про Піренейський мир і бути присутнім на весіллі Марії Терезії Іспанської та короля Людовіка XIV, відомого як Король Сонце. Проте повертаючись із Франції, художник занедужав. Незважаючи на всі зусилля придворних лікарів, Дієго Веласкес помер від хвороби.

Телесик слухав дуже уважно, а потім спитав про...

Під враженням від цих чудових картин, Телесику стало цікаво, чи знає хитромудрий ідальго ще одного знаменитого іспанського лицаря, і Дон Кіхот з гордістю відповів...

У Толедо колись жив художник, на прізвисько Ель Греко, тобто, грек. Його ім’я Доменікос Теотокопулос було для іспанців занадто складним і химерним. Народився Доменікос на Криті, у заможній католицькій родині. Він вивчився на іконописця і вирушив спершу у Рим, сподіваючись знайти там посаду. Але епоха Відродження добігла кінця, художники в Італії стали не потрібні. Почувши про те, що в Іспанії розбудовується Мадрид, Доменікос вирішив спробувати стати придворним живописцем іспанського короля Філіпа ІІ. Посаду йому отримати не вдалось, але Іспанія сподобалась художнику і він оселився тут.

Ель Греко творив прекрасні картини на релігійну тематику. Він був першим, хто вирішив проблему зображення світла на картинах. Але основою творчості Ель Греко був портрет. Художник знайшов покровителів та клієнтів серед суворих, аскетичних та релігійних іспанців. Його послугами користувались інквізитори, монахи та благородні дони. І хоча його майстерність та релігійність визнавались, Доменікос своїм в Іспанії так і не став, отримавши до кінця життя прізвисько Ель Греко. Через своє походження він не зміг офіційно одружитись, але в нього був син Хорхе Мануель Теотокопулос, який став архітектором.

Творчістю Ель Греко надихались наступні покоління іспанських художників, хоча сам він довгий час залишався відомим лише у вузькому професійному колі. Виставка його робіт у 20-му столітті спричинила справжній фурор. Пабло Пікасcо надихався роботами Ель Греко на початку своєї кар’єри.

Телесик слухав дуже уважно, а потім спитав про...

Під враженням від цих чудових картин, Телесику стало цікаво, чи знає хитромудрий ідальго ще одного знаменитого іспанського лицаря, і Дон Кіхот з гордістю відповів...

Сальвадор Феліп Жасінт Далі-і-Доменек, маркіз де Пуболь народився в Каталонії у сім’ї нотаріуса. Занадто суворий батько і занадто любляча мати виховали у ньому ексцентричний характер. Ще в дитинстві він дізнався, що в нього був брат, який помер немовлям і це його вразило на все життя. Сальвадор Далі намагався довести світові, що він унікальний і незвичайний, а не чиясь заміна. Він рано виявив талант до малювання і батьки віддали його у навчання до професора Жоана Нуньєса. У школі Сальвадор Далі був затятим хуліганом, його вигнали з єзуїтської школи за погану поведінку. Але при тому він зміг блискуче скласти екзамен в інститут і пізніше вступити до Мадридської художньої академії.

Молодий художник полюбляв шокувати пересічних іспанців незвичайним зовнішнім виглядом. Спершу він прихильно ставився до футуризму, але познайомившись з кубічними роботами геніального Пабло Пікассо, вирішив шукати власний стиль. Проблеми з поведінкою були у Далі і в художній академії. Зрештою, він розчарувався в ній і покинув навчання, поїхавши до Франції. Там він вступив до групи засновника сюрреалізму Андре Бретона, дуже швидко затьмаривши патріарха жанру.

У Франції Сальвадор Далі знаходить музу свого життя – Олену Дьякову, яку він називав Гала. Там же він створює картини, що принесли йому визнання: «Час що розплився» та «Постійність пам’яті». Далі використовував для своїх робіт теорію психоаналізу Зігмунда Фройда. Художник створює кілька картин, на яких зображає свою музу Галу. З початком Другої світової війни Далі свариться з сюрреалістами і проголошує: «Сюрреалізм – це я!», що викликало гостру критику з боку Андре Бретона. Після захоплення Франції нацистами, Сальвадор Далі рятується втечею і вирушає до США, де здобув неабияку популярність. Там він створює ряд картин на католицьку тематику і навіть зустрічається з Папою Пієм ХІІ, заявивши про себе як про «католицького художника». Дізнавшись про ядерну бомбу, Далі створює кілька полотен на цю тему, наприклад, «Атомна Леда» або «Ядерний хрест». Разом з Волтом Діснеєм він намагався створити сюрреалістичний мультфільм «Destino», але мультиплікатор вирішив, що успіху такий мультфільм не матиме. Роботу призупинили, і компанія «Волт Дисней» випустила його аж 2003 року, коли суспільство було готове сприйняти сюрреалізм Далі.

Після війни ностальгія за рідним краєм змушує Сальвадора Далі повернутись в Іспанію. Він стає шанованим та затребуваним художником, його картини купують мультимільйонери, серед яких вважається хорошим тоном мати у колекції роботу Далі. У рідній Каталонії, в місті Фігерас, він будує театр-музей імені себе за власним проектом. У цій будівлі геній Сальвадора Далі розкрився на повну і цей музей дуже, дуже сюрреалістичний.

Телесик слухав дуже уважно, а потім спитав про...

Під враженням від цих чудових картин, Телесику стало цікаво, чи знає хитромудрий ідальго ще одного знаменитого іспанського лицаря, і Дон Кіхот з гордістю відповів...

Пабло Дієго Хосе Франсіско де Паула Хуан Непомусено Марія де лос Ремедіос Сіпріано де ла Сантісіма Тринідад Кліто Руїс-і-Пікассо ріс в Андалусії звичайним хлопчиком і думав, що в усіх навколо такі ж імена як в нього. Втім, у світі він тепер більше відомий як просто Пабло Пікассо. Від батька-художника йому передався потяг до малювання і маленький Пабло вже в дитинстві вмів створювати довершені академічні картини. Подорослішавши, він вирушив до Барселони, де представив свої перші роботи. Натхненням для Пікассо були роботи Ель Греко та Дієго Веласкеса. Близькість Франції дозволила художнику мандрувати між Іспанією та Францією, зупиняючись у Барселоні.

Творчість Пікассо поділяють на чіткі періоди. Після перших проб пензля виділяють «блакитний» період, коли на полотнах художника домінувала блакитна фарба. До цього періоду зараховують шедевр «Життя (на смерть Касахемаса)». Основний настрій – це песимізм та безнадія. Пікассо зрозумів, що змінити настрій він зможе лише у Франції і виїхав до Парижа. У Парижі почався його «рожевий» період, коли його картини набули світлих рожевих тонів і мали циркову тему. Для цього періоду знаковою є картина «Родина вуличних циркачів». Проте художник продовжує експериментувати і шукає себе.

Пабло Пікассо відомий тим, що став засновником кубізму. Його перший твір у цьому стилі «Авіньйонські панянки» викликав нерозуміння у публіки і спричинила гострі дебати у середовищі митців. Тоді ще ніхто не здогадувався, що у мистецтві настав поворотний момент. Пікассо продовжував створювати картини у стилі кубізму, розвиваючи його філософію та техніку та рухаючись до абстракціонізму. Як зазначав сам Пікассо: «Я малював те, про що думав, а не те, що бачив».

Коли художник вирішив, що можливості кубізму вичерпані, він на короткий час повертається до класицизму, і створює кілька картин у цьому стилі. Проте цей період триває недовго. Пабло Пікассо захоплюється сюрреалізмом і створює найвідоміший свій шедевр. Ця картина була на антивоєнну тематику, яка засуджувала людську жорстокість та війну. Вона називалась «Герніка», де художник зобразив зруйнування іспанської Герніки фашистами під час Громадянської війни в Іспанії. Переказують, що під час Другої Світової війни, коли німецькі солдати зайшли у дім художника і побачили цю картину, офіцер спитав: «Це ви зробили?», на що Пікассо різко відповів; «Ні, не я, це зробили ви.»

Після закінчення Другої світової війни настрій картин Пікассо стає світлішим, життєрадісним. Він створює символ миру – Голуба з гілкою у дзьобі. А ще Дон Кіхот та Санчо Панса пишаються тим, що позували для самого Пабло Пікассо, коли той малював малюнок (їх портрет) для журналу Луї Арагона. Вийшло схоже, особливо якщо дивитись дуже здалеку. У цей період Пікассо захоплюється керамікою та народним мистецтвом. Він був в захваті від робіт української художниці Марії Приймаченко. А в Україні зберігаються кілька робіт самого Пікассо і поставлено пам’ятник у Львові.

Телесик слухав дуже уважно, а потім спитав про...

Під враженням від цих чудових картин, Телесику стало цікаво, чи знає хитромудрий ідальго ще одного знаменитого іспанського лицаря, і Дон Кіхот з гордістю відповів...

Антон Пласіт Гільєм Гауді-і-Корнет, який більше відомий як Антоніо Гауді, народився в Каталонії у прибережному містечку в родині мідника. З дитинства він хворів на ревматизм і не міг гратися з іншими дітьми, будучи на пляжі замки з піску та спостерігаючи за морем, сонцем та хмарами. Антоніо вирішує стати архітектором, але за зразок узяти творіння природи а не людські винаходи. Він вступає до Барселонського університету на факультет архітектури. Гауді ненавидів прямі лінії та кути в геометрії, віддаючи перевагу кривим лініям. Викладачі, після ознайомлення з його роботами, вирішили: «Він або геній, або божевільний». Після закінчення університету успішно завершив кілька проектів, зробивши собі ім’я в архітектурних колах. Гауді все життя майже не покидав Барселони, лише кілька разів виїхавши до Марокко та Кастилії. Його дивовижні архітектурні проекти фінансував багатий промисловець Аузебі Гуель, тож Гауді міг спокійно сконцентруватись на творчості.

Антоніо Гауді мав дивовижні властивості. Одного разу, щоб не розбивати простір приміщення, він розрахував безопорну систему перекриттів. Його розрахунки змогли повторити лише через сто років, і це була програма НАСА для розрахунків траєкторій польотів. Він був надзвичайно спритним, міг впіймати муху лівою рукою на льоту. Через ревматизм Гауді усюди ходив пішки і дотримувався суворої дієти. Досконалою формою архітектор вважав куряче яйце, не визнаючи прямі лінії та кути. Неважко здогадатись, що саме він полюбляв на сніданок.

З віком Гауді все більше навертався у католицизм, майже доходячи до фанатизму. Він вирішив більше не будувати світські будинки і узявся за роботу всього свого життя. Міська влада Барселони розпочала будівництво храму Святого Сімейства. За умовами, цей храм мав будуватись на пожертви вірян. Гауді приєднався до будівництва дещо пізніше і повністю змінив проект, вирішивши створити найвеличніший храм у світі. Архітектор часто імпровізував, іноді навіть ламаючи збудоване і перебудовуючи наново. Сам храм нагадував дивовижний мурашник або сталагміт, що виростає із землі. Колони храму нагадують дерева – архітектор заявив, що у храмі має бути «ліс». Коли Гауді дорікнули, що будівництво триває надто довго, він відрізав: «Мій клієнт не квапиться». Іноді Гауді сам шукав пожертви на храм, присвятивши будівництву весь свій час. Але одного разу, вирушаючи вранці до місця будівництва, старого архітектора збив трамвай. Ніхто не впізнав у ньому знаменитого будівельника, тож робітники збились з ніг, розшукуючи свого керівника. Його виявили у лікарні для бідних. Антоніо Гауді помер, але його архітектурний спадок став окрасою Барселони.

Телесик слухав дуже уважно, а потім спитав про...

Під враженням від цих чудових картин, Телесику стало цікаво, чи знає хитромудрий ідальго ще одного знаменитого іспанського лицаря, і Дон Кіхот з гордістю відповів...

Франсіско-Хосе де Гойя-і-Лус’єнтес народився в Сарагосі, колишній столиці Арагону. Хлопчик виявляв хист до малювання і бурхливий характер. Він сварився із своїми наставниками, влаштовував бійки та дуелі і малював так, як вважав за потрібне. Непересічний талант дозволив йому узяти замовлення на роботи в королівському палаці. Там його твори були помічені впливовими людьми, які взяли молодого художника під свою опіку.

Граф Флоридабланка, фаворит короля Карлоса ІІІ посприяв, щоб Гойя отримав посаду придворного живописця. Франціско Гойя отримував значну платню, але як живописець зовсім не збирався лестити своїм можновладним клієнтам, зображуючи їх без прикрас. Поступово Гойя все більше цікавився графікою, ніж живописом. Після вторгнення Наполеона в Іспанію, Гойя створив кілька антивоєнних картин, зокрема серію гравюр «Страхіття війни». Король, що повернувся в Іспанію, був більше не зацікавлений у запальному художнику.

Франциско Гойя збудував маєток неподалік Мадрида, де активно займався роботою. Цей маєток сусіди стали називати Quinta del Sordo, тобто «Будинок глухого чоловіка», оскільки з віком Гойя став втрачати слух. Сучасні лікарі вважають, що втрата слуху та поява галюцинацій були спричинені шкідливими свинцевими фарбами. Саме у цьому будинку Гойя створив свою найзнаменитішу серію гравюр, яку назвав «Чорні картини». Епіграфом до серії художник обрав знаменитий вислів: «Сон розуму породжує чудовиськ». Вже у старості він відчував, що стає небажаним в Іспанії і вирушає до Франції, не знаючи ні слова по французьки, без слуг, старий і безпорадний. Але Франція пробудила в ньому натхнення. Він познайомився з новою технікою літографії і створив ряд гравюр на чисто іспанську тему – корида. Цю серію він назвав «Тавромахія», а тореадори іноді проводять кориду «у стилі Гойя».

Телесик слухав дуже уважно, а потім спитав про...

Під враженням від цих чудових картин, Телесику стало цікаво, чи знає хитромудрий ідальго ще одного знаменитого іспанського лицаря, і Дон Кіхот з гордістю відповів...

...що наслідує діяння видатного іспанського лицаря, якого усі називають Ель Сід, або ж Сід Кампеадор. Але як зауважив Санчо Панса, із наслідуванням в Дон Кіхота не надто склалось. Тим більше, що Сід Кампеадор це історична особа. Справжнє ім’я національного іспанського героя – Родріго Діас де Вівар. Його прізвисько Сід походить від арабського «сіді», тобто «пан» або «Аль-Саїд», тобто, «правитель». Інше прізвисько походить з іспанської, «Кампеадор» означає «Переможець». Родріго Діас – видатний полководець часів Реконкісти та герой національного іспанського епосу «Пісня про мого Сіда». Перші зразки «Пісні про мого Сіда» почали складатись ще за життя Родріго Діаса, який, як зазначають історики, часто діяв не настільки благородно, як його зобразили у поемі. Ель Сід в поемі – благородний та чесний лицар, що має васалів і не належить до вищої знаті, хоча Родріго Діас все таки належав до іспанських грандів. Цікаво, що на відміну від більшості європейських епосів, «Пісня про мого Сіда» доволі реалістична. Хоч вона і прикрашає головного героя з патріотичних міркувань, але доволі правдиво зображає історичні події, обставини та побут Іспанії часів Реконкісти.

Ель Сід у поемі зображується як вірний васал, який був несправедливо обвинувачений королем і висланий у вигнання. У вигнанні герой збирає військо і відвойовує у мусульман фортеці, не забуваючи відправити частку здобичі своєму сюзерену, навіть якщо той звинуватив Ель Сіда безпідставно. Коли Сід захоплює Валенсію, король Альфонсо вирішує помиритись з народним героєм і пропонує Сідові віддати його дочок заміж за принців Кастилії. Але принци виявляються заздрісними, злими, підступними та боягузливими. Вони знущаються з дочок Сіда, через що той вимагає суду. Суд вирішується поєдинком, який принци ганебно програють. Дочки Сіда отримують нових чоловіків – принців Наварри та Арагону, які виявляються добрими християнами, чесними та благородними.

Ця поема спричинила появу в іспанській культурі цілого пласту так званих «лицарських» романів та романсеро (героїчних пісень) і вважається початком іспанської літератури взагалі.

Телесик хоче більше дізнатись про іспанську прозу

Телесик хоче більше дізнатись про іспанську драму

Телесик хоче більше дізнатись про іспанську поезію

Фелікс Лопе де Вега-і-Карпіо діяв одночасно із Сервантесом, але у царині драматургії. Його вважають засновником класичної іспанської драми, жанру «комедії плаща та шпаги», за одягом іспанських ідальго, які і були головними героями п’єс. Після де Веги не було жодного іспанського драматурга, який би не використав досягнення великого попередника, якого називали «феніксом серед поетів». Навіть Сервантес, який спершу пробував своє перо серед драматургів, зрештою здався і узявся за прозу. Маємо подякувати Лопе де Вега за це, адже хто знає, чи написав би Сервантес свого «Дон Кіхота», якби не безроздільне панування де Веги серед драматургів?

Лопе де Вега щедро черпав сюжети для драм у стародавніх романсеро та «Пісні про мого Сіда», художньо їх опрацьовуючи. Але справжній талант драматурга розкрився у комедіях. Найвідомішими комедіями де Веги є «Собака на сіні» та «Учитель танців», у яких розповідається про кохання, яке не схвалюється традиціями. Сам Лопе де Вега мав багатий матеріал для таких комедій, хоча життя його веселим не назвеш. Він народився у Мадриді у родині колишнього селянина, який купив дворянство і узявся виводити сина «в люди». Талановитий хлопчик зміг вступити до університету, але скінчити навчання йому не вдалось – він створив сатиру на одну впливову мадридську родину і все скінчилось вигнанням де Веги з Мадрида. Юнак вступає до Непереможної Армади і витримує суворі випробування після поразки іспанського флоту біля берегів Англії. Йому вдається стати секретарем герцога Альби, отримати засоби до існування і вільний час для написання драматичних творів. Де Вега сам був героєм численних любовних романів та походеньок, що дивовижним чином уживалось у ньому разом з набожністю. Письменник стає добровільним помічником інквізиції, отримує титул, але його духовний стан ускладнюється численними негараздами – смерть дружини та коханки, загибель сина на війні, викрадення доньки її коханцем. Проте він не припиняє творити, залишивши після себе біля 2000 п’єс, з яких до нашого часу вціліло лише 426.

Телесик відчуває, що подорож добігає кінця...

Федеріко Гарсія Лорка народився 1898 року у заможній родині в Андалусії, неподалік від Гранади. У дитинстві вчився неохоче, але зміг вступити до Мадридського університету. В Мадриді він швидко опинився у творчих колах, де познайомився, зокрема, з Сальвадором Далі. Тоді ж він робить перші поетичні спроби, видає поетичну збірку «Циганські романсеро» і стає відомим у середовищі художників-авангардистів. Гарсія Лорка захоплюється театром, він першим у 20-ст. вирішив звернутись до спадщини класичного іспанського театру Лопе де Веги і відновити інтерес до традиційних вистав.

На деякий час поет вирушає до Нью-Йорка, де видає чергову поетичну збірку та пише нові п’єси. Повертається він до Іспанії під час падіння режиму диктатора Прімо де Рівери і встановлення Другої Іспанської республіки. Тоді ж він стає директором студентського театру La Barraca, у якому створює свої найвидатніші п’єси «Криваве весілля», «Єрма» та «Дім Бернарда Альби».

Тим часом атмосфера в Іспанії ставала все похмурішою. Країна стояла на порозі Громадянської війни. Гарсія Лорка вирушає додому, у Гранаду, хоча це, здавалось би, для нього вкрай небезпечно. Лорка симпатизував лівому руху та комуністам, але не боявся і правих фалангістів – він був особистим другом сина лідера Фаланги Хосе Антоніо Прімо де Рівера. Він не висловлювався конкретно про жодну із сторін конфлікту. Але тим не менш, 1936 року Федеріко Гарсія Лорка був вбитий фалангістами у Гренаді, звинувачений в сприянні республіканцям та комуністам.

Сучасні дослідники ставлять під сумнів таку причину, враховуючи особисті стосунки Гарсія Лорки з лідерами Фаланги. Причиною вбивства могло бути не тільки прихильність письменника до республіканців. Серед причин називають і конфлікт сім’ї Лорки з іншими впливовими родинами Гренади, також причиною може бути і нетрадиційна орієнтація поета, яку Гарсія Лорка не приховував. Як би там не було, але поета було вбито а його твори заборонені режимом генерала Франко.

Ряд видатних українських перекладачів перекладали вірші Гарсія Лорки. Іван Драч, Микола Лукаш, Василь Стус, Дмитро Павличко, Юрій Покальчук, Юрій Косач і багато інших українських письменників, вчених та перекладачів працювали над вишуканою поезією видатного іспанського письменника.

Телесик відчуває, що подорож добігає кінця...

У 16-му столітті Іспанію заполонили однотипні лицарські романи, які з кожним роком ставали все гірші та гірші. Видавці не переймалися – зголодніле за враженнями іспанське суспільство готове було купувати навіть відверто макулатурні речі. Англо-іспанські війни, повстання у Нідерландах, надмірна релігійність, перша інфляція – це все гнітюче впливало на настрої народу. Лицарські романи стали чудовим засобом для втечі від неприємної реальності, їх читали всі. Все починалось із традиційного епосу "Пісня про мого Сіда" та роману "Амадіс Гальський" а скінчилось купою назькопробних романчиків на один раз.

Це підмітив Мігель де Сервантес Сааведра і створив власну відповідь на ці лицарські романи. «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» з’явився на світ 1605 року, друга частина вийшла 1615 року. Роман з тонким гумором висміює ці «лицарські» романи, але й серйозно ставить питання обману та його наслідків. Цей роман вважається першим романом у сучасному розумінні і довершеним зразком літератури. Та й сам автор твору вартий уваги як непересічна фігура. В дитинстві він навчався у єзуїтській школі, але у молодості спішно покинув Іспанію та вирушив до Італії. Невідомо що стало причиною – чи то великі борги, чи то це було внаслідок дуелі із впливовим дворянином, думки істориків різняться. В Італії він вербується на флот і бере участь у битві при Лепанто, у якій був поранений. Отримавши за хоробрість у битві рекомендаційні листи, Сервантес разом з братом вирушають в Іспанію морем, але на корабель напали алжирські пірати та захопили екіпаж у полон. Ці листи зіграли з Сервантесом злий жарт – алжирці вирішили, що він важлива особа і запросили за викуп величезну суму, якої родина Сервантеса, звісно, не мала. Мігель Сервантес намагався втекти п’ять разів, і щоразу невдало. Так тривало доти, доки його з полону не викупили ченці з ордену тринітаріїв.

В Іспанії Сервантесу довелось ще довго віддавати борги за свій викуп. Його поневіряння стали художнім матеріалом для роману. Спершу він спробував написати драми для театрів, але зазнав невдачі, бо саме у цей час сяяла зірка видатного іспанського драматурга Лопе де Веги. Тоді Сервантес узявся за прозу. Він написав свого шалено популярного «Дон Кіхота», міг з повним правом сказати: «перо своє я поклав так високо, що ніхто його звідти не дістане», але у матеріальному плані так і залишився бідним. Незважаючи на усі удари долі, письменник ставився до життєвих негараздів з гумором, називаючи їх «довгим непорозумінням». Перед смертю він постригся у монахи і невдовзі помер, був похований у монастирі. Могила письменника загубилась, але його «Дон Кіхот» справив колосальний вплив на всю європейську культуру. Ні до Сервантеса, ні після нього іспанська література більше не справляла такого впливу.

Телесик відчуває, що подорож добігає кінця...

Мандрівка скінчилась, обійшовши всю Іспанію, Телесик, Дон Кіхот та Санчо Панса знову опинились у Мадриді. Спека спала і повіяло вечірньою прохолодою. Телесик чомусь згадав, що в нього вдома чекає рідна осінь. Хоч і буде дощ та дерева скинуть листя, але він зможе сховатись в теплому кріслі під ковдрою та з книжкою в руках і перечекати холоди. Телесик вже знав, що він читатиме цієї зими. Звісно ж, це буде «Премудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі» у перекладі видатного українського перекладача Миколи Лукаша. Дон Кіхот стояв, повністю виправдовуючи титул «Лицар Печального образу», а Санчо Панса, який і наділив свого пана цим титулом, бадьорився, тихцем шморгаючи носом.

- Це була прекрасна подорож, Ваша Величносте… - сумно сказав Дон Кіхот, мимоволі посвятивши Телесика у королі. Ні Санчо Панса ні Телесик не стали виправляти старого лицаря.

- Так, це була чудова подорож. – посміхнувся Телесик. Зворотній шлях Телесика пролягатиме залізницею через всю Європу. Можна буде відвідати Кота у Чоботях у Франції, Суботика в Німеччині, пана Ляпку у Польщі… Або ж навіть зробити гак і завітати на гостину до Джека Переможця Велетнів в Англії та відвідати театр Дель Арте в Італії. Зрештою, Телесик сказав:

- Але одного разу ми усі разом…

За вікном йшов дощ, було холодно і осінь обіцяла бути непривітною. Телесик сумно дивився у вікно і вирішив здійснити останню у цьому році подорож. Він згадував усі теплі країни, де побував, і не міг визначитись, куди саме йому вирушити. Аж раптом, він отримав повідомлення у чаті казкових героїв. Виявляється, Дон Кіхот та Санчо Панса запрошували відомого українського мандрівника Івасика Телесика відвідати сонячну Іспанію. Телесик здивувався, адже Дон Кіхот та Санчо Панса - літературні, а не казкові герої. Йому відповів Санчо, і пояснив, що і він і його господар давно та міцно увійшли в народну творчість у якості героїв анекдотів, побрехеньок та переказів, а отже, мають повне право стати в один ряд з казковими героями. Не кожен літературний герой таке може.

Gusy Lebedi Airlines саме збирались у вирій, в Африку, але пілот Гусенятко, по старій дружбі, погодився зробити гак і влаштував на своєму маршруті проміжну посадку в аеропорту Мадрида. Іспанія виявилась майже повністю вкрита горами та плоскогір’ям. У самій країні є Кантабрійські гори, Піренеї, Іберійські гори, Каталонські гори, Сьєрра-Невада, не кажучи вже про найвищу гору Іспанії на Канарських островах - вулкан Тейде. Також Іспанія і справді виявилось дуже спекотною, велика частина країни - це напівпустеля з чагарниками. Телесик спустився трапом і побажав Гусеняткові гарного польоту до Африки, тим більше, що вона зовсім поруч на півдні.

В аеропорту його зустріли двоє. Високий та худий пан в іржавих обладуках, які недбало почистили, та низенький товстун у простому одязі. Їх супроводжували, під стать своїм господарям, старий худющий кінь Росинант та низенький та жвавий віслючок. Дон Кіхот вийшов вперед і гречно вклонився:

- Ми раді вітати Його Високість у нашій чудовій та прекрасній країні! Нехай Його Високість буде до нас милостивими і не погордують нашою скромною гостинністю!

Санчо кинув тривожний погляд на свого господаря і поспішно видушив з себе:

- Е-е... Ласкаво просимо, ласкаво просимо! - а потім він пошепки додав Телесикові: "Схоже, він сприйняв тебе за казкового принца, не звертай уваги!". Телесик був здивований, але кивнув. Ще б пак, принцем його вперше називали!

Дон Кіхот виструнчився і сказав:

- Яку частину нашої прекрасної країни бажає відвідати Ваша Високість?

Санчо тим часом посміхнувся і сказав:

- Ми можемо відвідати...

Телесик може вирушити до:

Незалежної та гордої Каталонії

Стародавньої Кастилії

Незвичайної Країни Басків

Прекрасних Канарських островів

Музичної та веселої Андалусії

Всесвітньо відомого Гібралтару

Іспанська мова знаходиться на другому місці за поширеністю у світі, випереджаючи навіть англійську і поступаючись лише китайській. Більша частина мовців припадає на Латинську Америку, але у самій Іспанії вона не єдина. Телесик з подивом дізнався, що в Іспанії, крім власне іспанської, також поширені галісійська (португальська), каталонська (або каталанська) та баскська мови. Та й навіть іспанську, щоб відрізнити від інших іспанських мов, частенько називають кастильською. На письмі іспанська мова має незвичайне правило. Щоб читачу було зрозуміло, з якою інтонацією читати речення, знаки питання та знаки оклику ставляться на початку речення, перевернуті догори ногами. Ось так: ¡ та ! або ¿ та ?.

Галісійська вважається діалектом португальської мови, яка досить сильно відрізняється від іспанської. Іспанська, галісійська та каталонські мови походять з латини, яка існувала на Іберійському півострові ще з часів Римської Імперії. Через гірський ландшафт та мусульманське завоювання, кожна мова розвивалась окремо. А от мова Країни Басків геть не схожа на жодну іншу іспанську мову. Вчені вважають, що баскська мова походить від мови прадавніх іберійців, яких не змогли завоювати римляни і які сховались у горах. Каталонська мова теж сильно відрізняється від іспанської, оскільки вона більше споріднена з окситанською мовою – південним діалектом французької мови.

А ще ж були колись арагонська, леонська та астурійська мови... Не кажучи вже про те, що навіть досі на Канарських островах збереглись носії мови свисту сільбо гомеро, де замість голосних використовується свист. За допомогою свисту острів’яни могли спілкуватись на відстані 5-6 кілометрів, а найгучніші свистуни могли передавати «слова» і на відстань до 11-15 кілометрів. Причому сільбо гомеро вважається діалектом іспанської мови, бо вона має ту ж структуру і слова, що й нормативна іспанська мова.

Усі ці мови мають статус офіційних у своїх автономних краях нарівні з офіційною загальнодержавною іспанською мовою. Конституція Іспанії визнає всі іспанські мови країни, але державною визначено лише одну – іспанську мову Кастилії.

Отак, слухаючи розповідь Дон Кіхота про іспанську мову, подорожні нарешті дістались...